Кто скажет о себе плохо?
Я тоже не исключение...
Если зима,то у камина,
Если лето,то у моря,
Если клуб, то до утра,
Если гулять,то с друзьями,
Если уходить,то красиво,
Если кино,то про любовь,
Если кафе, то уютное,
Если выпивка,то Мартини,
Если брак,то навсегда,
Если любовь,то настоящая,
Если плакать,то от счастья,
Если настроение,то отличное,
Если время суток,то ночь,
Если ночь,то незабываемая,
Если жить,то...ярко!!!!!
вторник, 17 февраля 2009 г.
как-то все нехорошо
я заболела. приехала в воскресение и сильно сильно плохо не стало. стало знобить. заболела спина, просто невыносима! в общем ночь оказалась кошмаром. лежала под двумя одеялами и тряслась от озноба. утром с большим трудом юлька вызвала мне врача. ужасно болела голова. причем болел затылок, даже не помню, когда мне было так плохо. потом стала болетть спина. это было невыносимо. сначала я собиралась встать, заняться уборкой, стиркой, пописать что-н для диссера и т.д. нк сожалению, ничего, совсем ничего из всего этого я не сделала. большую часть дня лежала с компрессом на глазах в темноте. потом приехала мамаа, дала таблеток....в общем, вот только сейчас я стала чувствовать себя лучше. голова не болит. спина немножко ноет. глааза уже в порядке.
но вот дома очень тяжелая обстановка. в сб. маме стало плохо. очень плохо. дело дошло до того, что пришлось вызывать скорую. меня дома не бвло. я была у друзей. вывод врачей был неутишителен. последствия сильнейшего стресса и при повторе приступа исход может быть менее оптимистичным. все 2 дня эта мысль не выходит из моей головы. мама сльно испугалась. и до сих пор не может выйти из некоего состояния заторможенности. как всегда все началось с малого, кто-то что-то сказал, мама обиделась, восприняла слова слишком близко к сердцу. в итоге сильнейшее нервоное потряесние вылилось в то, во что вылилось. это ужас. испугались все. и дома повисла какая-то непонятная тишина. мама все время молчит, лежит у себя в комнате и смотрит тв. предложила сходить в кино, она резко отказалась. я боюсь за нее. в каком-то определенном смысле я знаю, как ей можно помочь и что нужно сделать. но мама просто наотрез отказывается. все предложения отвергаются просто на корню. я переживаю и волнуюсь. и это еще слабо сказано. а что делать в такой ситуации просто не представляю. во мне поселилось какое-то невероятное чувство страха. страх потери. дальше говорить и думать об этом не будуу. т.к. даже сама мысль об этом просто парализует меня. ужассно, что я чувствовала беду. всю неделю мне снились сны про маму. были какие-то видения. а я не придала всему этому значения. я ничего совсем ничего не сделала, чтобы как-то это предотвратить. если я чувствовала, значит надо бло быть осторожнее в словах, в выражениях, надо было следить. я ведь знаю, что из-за юлькиной болезни мама на грани, ее состояние пограничное, есть еще куча стрессов в последнее время, которые она очень, даже слишком сильно переживает. а я так много внимания уделяла себе, собственным переживаниям, работе. я поздно приходила с работы, совсем не уделяла время семье. в общем, чувство вины меня сильно сильно гложет. а мама совсем не хочет признавать, что ей нужна, просто необходима помощь. и что со всем этим делать совершенно неясно
но вот дома очень тяжелая обстановка. в сб. маме стало плохо. очень плохо. дело дошло до того, что пришлось вызывать скорую. меня дома не бвло. я была у друзей. вывод врачей был неутишителен. последствия сильнейшего стресса и при повторе приступа исход может быть менее оптимистичным. все 2 дня эта мысль не выходит из моей головы. мама сльно испугалась. и до сих пор не может выйти из некоего состояния заторможенности. как всегда все началось с малого, кто-то что-то сказал, мама обиделась, восприняла слова слишком близко к сердцу. в итоге сильнейшее нервоное потряесние вылилось в то, во что вылилось. это ужас. испугались все. и дома повисла какая-то непонятная тишина. мама все время молчит, лежит у себя в комнате и смотрит тв. предложила сходить в кино, она резко отказалась. я боюсь за нее. в каком-то определенном смысле я знаю, как ей можно помочь и что нужно сделать. но мама просто наотрез отказывается. все предложения отвергаются просто на корню. я переживаю и волнуюсь. и это еще слабо сказано. а что делать в такой ситуации просто не представляю. во мне поселилось какое-то невероятное чувство страха. страх потери. дальше говорить и думать об этом не будуу. т.к. даже сама мысль об этом просто парализует меня. ужассно, что я чувствовала беду. всю неделю мне снились сны про маму. были какие-то видения. а я не придала всему этому значения. я ничего совсем ничего не сделала, чтобы как-то это предотвратить. если я чувствовала, значит надо бло быть осторожнее в словах, в выражениях, надо было следить. я ведь знаю, что из-за юлькиной болезни мама на грани, ее состояние пограничное, есть еще куча стрессов в последнее время, которые она очень, даже слишком сильно переживает. а я так много внимания уделяла себе, собственным переживаниям, работе. я поздно приходила с работы, совсем не уделяла время семье. в общем, чувство вины меня сильно сильно гложет. а мама совсем не хочет признавать, что ей нужна, просто необходима помощь. и что со всем этим делать совершенно неясно
я стараюсь делать всё, чтобы в праздники не плакать.
Абсолютно довольна.
в этом году в моей контактовской ленте новостей по поводу 14 февраля всё намного спокойнее чем было раньше. Может, люди поумнели. Но у меня нет такого пресловутого ощущения, которое поселялось в меня на день св. Валентина в прошлые 2 года.
14го я проснулась случайно в 10 часов, хотя заснула в 4 до этого. Смотрела ночью ГП-4.
Утром, купив подарок, поехала в один торговый центр играть в бильярд - подружка-"дочка" отмечала прошедшее ДР. Впервые играла в бильярд. поом посидели поели, и они меня поставили перед фактом что уже купили за их счёт билет в кино для меня. фильм - "Шопоголик". "Дьявол носит Прада" был умнее (тот тоже была вынуждена посмотреть) "Проблема" нереально далека от моей жизни. Я наоборот скряга, и в магазах наоборот редко могу найти что-то мне интересное.
Хотя, может, может конечно, это коснётся моих детей... внучек скорее.
Итак, в новом году я уже посмотрела фильмы:
Ушла просидев больше чем полтора часа. Чем всё окончилось не видела.
Опоздала к Кошке удачно, пришла к самому веселью.
У Кошки в тот день устраивалась вечеринка по Гарри Поттеру (а то вы думали, что я столько фильмов подряд смотрю?) - за что им с Гретхен огромное мурсибо!!
Вот жаль что у меня нет такой подруги с которой можно б было тематические вечеринки делать. Наташа с Таней - они совсем не того характера. А одна я если... я наверно тоже не такого характера, потому что я не знаю кого бы позвала. Хотя, фантазии у меня достаточно чтобы придумать задания для пати.
Помню как я ещё в средней школе пыталась устраивать дни рождения, на которых давала задания которые казались мне интересными. Только мне, очевидно. Уух, ну что за тема возникла - зачем чесать ожоги. Не буду.. В то время меня окружали ну совсем не мои люди... На днях рождениях были те кого звать ну совсем не стоило.. Ладно.
Я так рада что вокруг меня теперь именно те люди которые вокруг меня. Вспомнив школу, сразу как-то больше ценить хочется их.
Съехала на лирическое настроение... Ну тогда подробности того что было на ГП-пати напишу в следующем посте. Может и фотки созреют к тому времени (я их уже видела и я на них страхуйдётна)
понедельник, 16 февраля 2009 г.
Це зовсім інакше, аніж дивитись кіно вдома..
Цей тиждень перенасичений подіями і кожна з них посприяла чудовомі і рідкісному відчуттю, що ти прокинувся!
Нова група, новий вчитель, нова робота, нові милі люди, нове пиво, мед, гречка і варення, диво з контролером, дивовижна нова музика... І ще один фільм.
Про це все під катом, бо багацько)
Вперше, звідколи я дізналась про існування Дня Закоханих, 14те лютого пройшло для мене абослютно спокійно. Бо пройшло повз, обійшовши та уникаючи перетинатись зі мною шляхами. Що дуже тішить, в Празі я не помітила рожевих соплей, плюшових мішок, букетів з однієї торянди та напливу кульок-сердечок... Вони траплялись, але так рідко, що я не звертала особливо уваги. Навіть ввечері можна було кудись піти і не натрапити в заромантизовану атмосферу з купою закоханих... Якщо це трамвай, то там їздять ті самі люди, що і 13 лютого, і 15... Якщо це кінотеатр, то туди ходять так само... Якщо це ресторан, кав'ярня, паб, то і 14го лютого це той самий ресторан, кав'ярня і той самий паб. І якщо ти в цей день сам ти не відучєш себе нелюдом і більш самотнім, як в інші суботні вечори.
І це чудово!
9го я проводила екскурсію компанії з 4 чоловік Росії і це виявилися чудові люди! Екскурсія закінчувалась в кав'ярні і ми просиділи-проговорили там близько години і не хотілось розходитись. Це так приємно, коли людям цікаво те, що ти розповідаєш, коли їм і далі цікаві твої поради куди ще піти, що побачити, коли вони в тебе питають про історію взагалі і це все обговорюється разом (бо я щось малувато з історії знаю, тому вже у вівторок пішла і взяла в бібліотеці два томи історії Чехії). Це приємно, коли тобі потім кажуть "дякую", бо відвідавши рекомендовані місця, їм дійсно сподобалось так само, як це подобається мені. І це приємно, коли повернувшись ще раз до Праги за два дні вони тобі дзвонять і ви разом п'єте це чудове чеське пиво в пабі... І наступного вечора в іншому дегустуєте купу сортів пива та кенгурятину... і чудове морозиво).
Певно, що я саме цим людям завдячую першим неіснуючим Днем Закоханих.
Хоча спочатку побісило, коли о півночі Вконтакт наводнили картинки з сердечками і сопливі статуси... Але то минуло.
Ще я їм задячую відкриттям для себе нової музики гурту Можжевельник. Презентували мені свій альбом і ще один шорт плей. Я б рекомендувала цю музику і вам!
А от коли я у вівторок прийшла на заняття - перший день після канікул і наші групи мусили переформувати, то я знову не знайшла себе в списках. Таке саме було і до канікул, коли ми здавали семестральні екзамен з чеської, де я не знайшла себе в списках здавших... але щойно я вже вирішила влаштувати дєбош, бо не вірила, що якийсь китаєць написав, а я - ні, то мені подвонили і сказали. що мою роботу просто не перевірили. Так от і цього разу я теж на знайшлась)
Але все закінчилось дуже кльово, бо я влізла в групу де вже були двоє з нас трьох, які разом від початку! І за цей тиждень дізналась більше, аніж за да місяці в попередній групі! Життя тепер цікавіше!
Але мене таки запхнули в центральну будвлю і я не чутиму тепер чарівних запахів зі столової "У Сатани" і муситиму виходити на 5 хв раніше) Я щаслива! Тепер я можу пити каву за 7 крон з автоматів!
Ще мені разом з атестатом передали чарівний набір для голодного студента: гречку!!! МЕД!!! справжнє варення з пелюстків торянд, спражній домашній малиновий джем (півбанки я захом'ячила поки писала цей пост) і цукерки!!!
От... Тепер я маю шо їсти!
Вчора мене ю мали штрафонути на 700 крон, бо я просрочила їзденку, а грошей поповнити в мене поки що немає... Але сталося диво! Контролер перевірив ВСІХ! Оштрафував чоловік 5... А мене і ще одну жінку не перевірив (та жінка сиділа і медитувала)! Я була їй безмежно вдячна! Тепер витратила 100 крон з мобільного на смс-проїзні... Але мені це приємно. За ці гроші купуєш собі спокій.
А в п'ятницю я перше сходила в кінотеатр в Чехії) Така міні-подія. Я дуже люблю кінотеатри... Це зовсім інакше, аніж дивитись кіно вдома... Коли це зал з людьми, які цінують кіно, які прийшли отримати естетичне задоволення, а не просто вбити час... Це дуже особливо.
Ходила я на Бенжаміна Баттона. І я б радила цей фільм іншим. Хоча коли його називають найкращим фільмом за останні десятиріччя, я не погоджуюся. Чимось нагадує Форреста Гампа. Не лише сюжетом, а й відчуттям, що лишає. Коли я зрозуміла, що на екрані остання сцена, я одразу захотіла подивитись його ще раз! Бо дуже віриться в себе після таких фільмів! І це важливе відчуття!
Також деяк фільтруються близькі люди після спільного перегляжу подібних фільмів. Відносно реакції, ти більше не зможеш ставитись так само...
На днях йду в Міністерство Освіти ностарифікувати свій атестат... Кажуть, потрібно буде здавати щось кшталту місцевого ЗНО...
Нова група, новий вчитель, нова робота, нові милі люди, нове пиво, мед, гречка і варення, диво з контролером, дивовижна нова музика... І ще один фільм.
Про це все під катом, бо багацько)
Вперше, звідколи я дізналась про існування Дня Закоханих, 14те лютого пройшло для мене абослютно спокійно. Бо пройшло повз, обійшовши та уникаючи перетинатись зі мною шляхами. Що дуже тішить, в Празі я не помітила рожевих соплей, плюшових мішок, букетів з однієї торянди та напливу кульок-сердечок... Вони траплялись, але так рідко, що я не звертала особливо уваги. Навіть ввечері можна було кудись піти і не натрапити в заромантизовану атмосферу з купою закоханих... Якщо це трамвай, то там їздять ті самі люди, що і 13 лютого, і 15... Якщо це кінотеатр, то туди ходять так само... Якщо це ресторан, кав'ярня, паб, то і 14го лютого це той самий ресторан, кав'ярня і той самий паб. І якщо ти в цей день сам ти не відучєш себе нелюдом і більш самотнім, як в інші суботні вечори.
І це чудово!
9го я проводила екскурсію компанії з 4 чоловік Росії і це виявилися чудові люди! Екскурсія закінчувалась в кав'ярні і ми просиділи-проговорили там близько години і не хотілось розходитись. Це так приємно, коли людям цікаво те, що ти розповідаєш, коли їм і далі цікаві твої поради куди ще піти, що побачити, коли вони в тебе питають про історію взагалі і це все обговорюється разом (бо я щось малувато з історії знаю, тому вже у вівторок пішла і взяла в бібліотеці два томи історії Чехії). Це приємно, коли тобі потім кажуть "дякую", бо відвідавши рекомендовані місця, їм дійсно сподобалось так само, як це подобається мені. І це приємно, коли повернувшись ще раз до Праги за два дні вони тобі дзвонять і ви разом п'єте це чудове чеське пиво в пабі... І наступного вечора в іншому дегустуєте купу сортів пива та кенгурятину... і чудове морозиво).
Певно, що я саме цим людям завдячую першим неіснуючим Днем Закоханих.
Хоча спочатку побісило, коли о півночі Вконтакт наводнили картинки з сердечками і сопливі статуси... Але то минуло.
Ще я їм задячую відкриттям для себе нової музики гурту Можжевельник. Презентували мені свій альбом і ще один шорт плей. Я б рекомендувала цю музику і вам!
А от коли я у вівторок прийшла на заняття - перший день після канікул і наші групи мусили переформувати, то я знову не знайшла себе в списках. Таке саме було і до канікул, коли ми здавали семестральні екзамен з чеської, де я не знайшла себе в списках здавших... але щойно я вже вирішила влаштувати дєбош, бо не вірила, що якийсь китаєць написав, а я - ні, то мені подвонили і сказали. що мою роботу просто не перевірили. Так от і цього разу я теж на знайшлась)
Але все закінчилось дуже кльово, бо я влізла в групу де вже були двоє з нас трьох, які разом від початку! І за цей тиждень дізналась більше, аніж за да місяці в попередній групі! Життя тепер цікавіше!
Але мене таки запхнули в центральну будвлю і я не чутиму тепер чарівних запахів зі столової "У Сатани" і муситиму виходити на 5 хв раніше) Я щаслива! Тепер я можу пити каву за 7 крон з автоматів!
Ще мені разом з атестатом передали чарівний набір для голодного студента: гречку!!! МЕД!!! справжнє варення з пелюстків торянд, спражній домашній малиновий джем (півбанки я захом'ячила поки писала цей пост) і цукерки!!!
От... Тепер я маю шо їсти!
Вчора мене ю мали штрафонути на 700 крон, бо я просрочила їзденку, а грошей поповнити в мене поки що немає... Але сталося диво! Контролер перевірив ВСІХ! Оштрафував чоловік 5... А мене і ще одну жінку не перевірив (та жінка сиділа і медитувала)! Я була їй безмежно вдячна! Тепер витратила 100 крон з мобільного на смс-проїзні... Але мені це приємно. За ці гроші купуєш собі спокій.
А в п'ятницю я перше сходила в кінотеатр в Чехії) Така міні-подія. Я дуже люблю кінотеатри... Це зовсім інакше, аніж дивитись кіно вдома... Коли це зал з людьми, які цінують кіно, які прийшли отримати естетичне задоволення, а не просто вбити час... Це дуже особливо.
Ходила я на Бенжаміна Баттона. І я б радила цей фільм іншим. Хоча коли його називають найкращим фільмом за останні десятиріччя, я не погоджуюся. Чимось нагадує Форреста Гампа. Не лише сюжетом, а й відчуттям, що лишає. Коли я зрозуміла, що на екрані остання сцена, я одразу захотіла подивитись його ще раз! Бо дуже віриться в себе після таких фільмів! І це важливе відчуття!
Також деяк фільтруються близькі люди після спільного перегляжу подібних фільмів. Відносно реакції, ти більше не зможеш ставитись так само...
На днях йду в Міністерство Освіти ностарифікувати свій атестат... Кажуть, потрібно буде здавати щось кшталту місцевого ЗНО...
дора?
было очень красиво.как в кино.только чувства были настоящие.не знаю точно что чувствует матерь,держа своего ребенка на руках,но я неприменно это чувствовала и неприменно все это было настоящим,хоть и во сне
Хочется, как в кино.
Хочется разбить чье-нибудь лицо до состояния кровавой каши. И свое тоже.
А вчера ночью, 14 февраля, из окна автомобиля я увидела человека, идущего по встречной полосе оживленной дороги, с перекошенным от внутренней боли лицом. Ему явно было очень плохо. Он что-то кричал. Что-то похожее на "Сука!" Будь я за рулем, я, наверное, остановилась бы и забрала его с собой. Не знаю, куда. И зачем.
Хочется, как в кино.
А вчера ночью, 14 февраля, из окна автомобиля я увидела человека, идущего по встречной полосе оживленной дороги, с перекошенным от внутренней боли лицом. Ему явно было очень плохо. Он что-то кричал. Что-то похожее на "Сука!" Будь я за рулем, я, наверное, остановилась бы и забрала его с собой. Не знаю, куда. И зачем.
Хочется, как в кино.
Вспомнила вечера-ночи короткометражек в Доме Кино, Корпус Рака Миллера, только ...
Выходные подошли к концу. Рада, что все было именно так.
Тепло, уютно *шепотом* больше ничего не скажу, хотя очень хочется.
**
Спектакль.
Действие на сцене.
Несколько ключевых персонажей. Со своей правдой, своими монологами, они хотят сделать мир лучше, но ничего не делают. Только сидят в баре и разговаривают. Все как в жизни. Сквозные "посетители бара" добавляют капельку абсурда в бесконечные монологи. В общем, мне понравилось.
Вспомнила вечера-ночи короткометражек в Доме Кино, Корпус Рака Миллера, только начала читать, а еще фестиваль Синих Мух и Страдания. Все в одном стиле.
П. С. *рот на замок*
Подписаться на:
Сообщения (Atom)