Це зовсім інакше, аніж дивитись кіно вдома..

Цей тиждень перенасичений подіями і кожна з них посприяла чудовомі і рідкісному відчуттю, що ти прокинувся!

Нова група, новий вчитель, нова робота, нові милі люди, нове пиво, мед, гречка і варення, диво з контролером, дивовижна нова музика... І ще один фільм.

Про це все під катом, бо багацько)

Вперше, звідколи я дізналась про існування Дня Закоханих, 14те лютого пройшло для мене абослютно спокійно. Бо пройшло повз, обійшовши та уникаючи перетинатись зі мною шляхами. Що дуже тішить, в Празі я не помітила рожевих соплей, плюшових мішок, букетів з однієї торянди та напливу кульок-сердечок... Вони траплялись, але так рідко, що я не звертала особливо уваги. Навіть ввечері можна було кудись піти і не натрапити в заромантизовану атмосферу з купою закоханих... Якщо це трамвай, то там їздять ті самі люди, що і 13 лютого,  і 15... Якщо це кінотеатр, то туди ходять так само... Якщо це ресторан, кав'ярня, паб, то і 14го лютого це той самий ресторан, кав'ярня і той самий паб. І якщо ти в цей день сам ти не відучєш себе нелюдом і більш самотнім, як в інші суботні вечори.

І це чудово!

9го я проводила екскурсію компанії з 4 чоловік  Росії і це виявилися чудові люди! Екскурсія закінчувалась в кав'ярні і ми просиділи-проговорили там близько години і не хотілось розходитись. Це так приємно, коли людям цікаво те, що ти розповідаєш, коли їм і далі цікаві твої поради куди ще піти, що побачити, коли вони в тебе питають про історію взагалі і це все обговорюється разом (бо я щось малувато з історії знаю, тому вже у вівторок пішла і взяла в бібліотеці два томи історії Чехії). Це приємно, коли тобі потім кажуть "дякую", бо відвідавши рекомендовані місця, їм дійсно сподобалось так само, як це подобається мені. І це приємно, коли повернувшись ще раз до Праги за два дні вони тобі дзвонять і ви разом п'єте це чудове чеське пиво в пабі... І наступного вечора в іншому дегустуєте купу сортів пива та кенгурятину... і чудове морозиво).

Певно, що я саме цим людям завдячую першим неіснуючим Днем Закоханих.

Хоча спочатку побісило, коли о півночі Вконтакт наводнили картинки з сердечками і сопливі статуси... Але то минуло.

Ще я їм задячую відкриттям для себе нової музики гурту Можжевельник. Презентували мені свій альбом і ще один шорт плей. Я б рекомендувала цю музику і вам!

А от коли я у вівторок прийшла на заняття - перший день після канікул і наші групи мусили переформувати, то я знову не знайшла себе в списках. Таке саме було і до канікул, коли ми здавали семестральні екзамен з чеської, де я не знайшла себе в списках здавших... але щойно я вже вирішила влаштувати дєбош, бо не вірила, що якийсь китаєць написав, а я - ні, то мені подвонили і сказали. що мою роботу просто не перевірили. Так от і цього разу я теж на знайшлась)

Але все закінчилось дуже кльово, бо я влізла в групу де вже були двоє з нас трьох, які разом від початку! І за цей тиждень дізналась більше, аніж за да місяці в попередній групі! Життя тепер цікавіше!

Але мене таки запхнули в центральну будвлю і я не чутиму тепер чарівних запахів зі столової "У Сатани" і муситиму виходити на 5 хв раніше) Я щаслива! Тепер я можу пити каву за 7 крон з автоматів!

Ще мені разом з атестатом передали чарівний набір для голодного студента: гречку!!! МЕД!!! справжнє варення з пелюстків торянд, спражній домашній малиновий джем (півбанки я захом'ячила поки писала цей пост) і цукерки!!!

От... Тепер я маю шо їсти!

Вчора мене ю мали штрафонути на 700 крон, бо я просрочила їзденку, а грошей поповнити в мене поки що немає... Але сталося диво! Контролер перевірив ВСІХ! Оштрафував чоловік 5... А мене і ще одну жінку не перевірив (та жінка сиділа і медитувала)! Я була їй безмежно вдячна! Тепер витратила 100 крон з мобільного на смс-проїзні... Але мені це приємно. За ці гроші купуєш собі спокій.

А в п'ятницю я перше сходила в кінотеатр в Чехії) Така міні-подія. Я дуже люблю кінотеатри... Це зовсім інакше, аніж дивитись кіно вдома... Коли це зал з людьми, які цінують кіно, які прийшли отримати естетичне задоволення, а не просто вбити час... Це дуже особливо.

Ходила я на Бенжаміна Баттона. І я б радила цей фільм іншим. Хоча коли його називають найкращим фільмом за останні десятиріччя, я не погоджуюся. Чимось нагадує Форреста Гампа. Не лише сюжетом, а й відчуттям, що лишає. Коли я зрозуміла, що на екрані остання сцена, я одразу захотіла подивитись його ще раз! Бо дуже віриться в себе після таких фільмів! І це важливе відчуття!

Також деяк фільтруються близькі люди після спільного перегляжу подібних фільмів. Відносно реакції, ти більше не зможеш ставитись так само...

На днях йду в Міністерство Освіти ностарифікувати свій атестат... Кажуть, потрібно буде здавати щось кшталту місцевого ЗНО...

дора?

было очень красиво.как в кино.только чувства были настоящие.не знаю точно что чувствует матерь,держа своего ребенка на руках,но я неприменно это чувствовала и неприменно все это было настоящим,хоть и во сне

Хочется, как в кино.

Хочется разбить чье-нибудь лицо до состояния кровавой каши. И свое тоже.

А вчера ночью, 14 февраля, из окна автомобиля я увидела человека, идущего по встречной полосе оживленной дороги, с перекошенным от внутренней боли лицом. Ему явно было очень плохо. Он что-то кричал. Что-то похожее на "Сука!" Будь я за рулем, я, наверное, остановилась бы и забрала его с собой. Не знаю, куда. И зачем.

Хочется, как в кино.

Вспомнила вечера-ночи короткометражек в Доме Кино, Корпус Рака Миллера, только ...

Выходные подошли к концу. Рада, что все было именно так.

Тепло, уютно  *шепотом* больше ничего не скажу, хотя очень хочется.

**

Спектакль.

Действие на сцене.

Несколько ключевых персонажей. Со своей правдой, своими монологами, они хотят сделать мир лучше, но ничего не делают. Только сидят в баре и разговаривают. Все как в жизни. Сквозные "посетители бара" добавляют капельку абсурда в бесконечные монологи.  В общем, мне понравилось.

Вспомнила вечера-ночи короткометражек в Доме Кино, Корпус Рака Миллера, только начала читать, а еще фестиваль Синих Мух и Страдания. Все в одном стиле.

П. С. *рот на замок*